Думаєте, що музей – це формат “вітрина-кістка-наступна-вітрина”? Це вже давно не так! Про те, як сучасні методи увірвалися до такої традиційної установи як київський зоологічний музей, що входить до складу Національного науково-природничого музею НАН України, нам розповів науковець цього музею, засновник Теріологічної школи Ігор Загороднюк.

Це робота і слідчого, і науковця одночасно.

У нашому природничому музеї є усі “традиційні” відділи: геологія, ботаніка, палеонтологія, зоологія, а ми – відділ музеології – вивчаємо значення колекцій у розвитку природничих досліджень та проводимо аналіз давніх зразків. Тобто займаємось усім, що пов’язано із формуванням наукових фондів. Це робота і слідчого, і науковця одночасно. Колекції несуть інформацію про стани давніх фаун – так ми можемо дізнатися, що відбувалося 100-200-1000 років тому. Наука має давати реконструкції і прогнози. Це цікава експертна робота. Наприклад, нами з’ясовано, що індекс змін фауни, розрахований за даними про склад фауни ссавців різних природних регіонів України, становить близько 10-20% за 100 років, а темпи поточних змін фауни у 2-3 рази вищі.

Ссавців у нас зберігається не менше 10 тисяч особин. Комах узагалі ящиками рахують.

До війни у цій будівлі був Будинок Академії наук. Музеєм був тільки коридор. Нашим колекціям по 100-150 років мінімум. А які видання знаходив! Наприклад, ось “Зоологічний журнал України”: там і Шарлемань – видатний архіваріус, і професор Висоцький – відомий у світі ґрунтознавець, і Добжанський – відомий біолог Америки та інші – цілий список відомих науковців. Після війни колекції звірів у музеї “розполовинили” – палеонтологи забрали собі кістки, а зоологам залишили шкіри. Ссавців у нас зберігається не менше 10 тисяч особин. Комах узагалі ящиками рахують. Це неймовірна цінність, серед них чимало так званих назвоносних типів, тобто зразків, за якими (саме за ними) описано нові види чи підвиди.

Відносно нещодавно музей почав серйозну піар-кампанію, якою завідує Юлія Комар. Також робота з відвідувачами дуже урізноманітнилася: з’явилися аудіогіди кількома мовами, час від часу бувають майстер-класи. Є кінотеатр: приходиш, одягаєш 3D-окуляри – і на тебе динозавр стрибає. Минулого року одна наша колега вела курси для дітей, пов’язані з використанням у творчості природних матеріалів. Там було так красиво! У них був цикл занять про вироби з гілок, листя, шишок, квітів, плодів, вони постійно робили виставки. Потім був інший цикл –  “Намалюй динозавра”. А наш відділ ботаніки – це просто таланти й високий креатив! Сайт, квести, виставки – що вони тільки не роблять. Dovkolabotanica.com.ua це взагалі щось неймовірне. Я іду увечері коридором – а там Олексій Коваленко, який усім цим займається, сидить на підлозі і якусь записку під вітрину пхає – готує завдання до наступного квесту(а ще в них чудові меми на сторінці в Фейсбуці – прим. ред.). А потім бігає з учасниками того квесту по всьому музею. Завжди зоологи (тобто зоологічний поверх) брали стільки відвідувачів, скільки усі інші разом узяті. А зараз лідер – палеонтологія, і після неї – ботаніка.

Є і дуже унікальні речі. Зазвичай для експозицій роблять муляжі рослин з паперу, пластику і так далі. У нас рослини – справжні. Звичайно, з часом вони вицвітають – тоді їх підфарбовують – так, що не відрізнити від живого. Деякі відвідувачі приходять спеціально подивитися на діорами, яких у нас 25 – це ж справжнє мистецтво. У одній у стіні вирізали отвір – через світло з суміжної кімнати вийшов “справжній” сяючий місяць. Є в коридорах і залах музею багато картин відомих українських художників з дуже точною з зоологічного погляду передачею зображення. Для палеоекспозиції, де просто кістки лежать, це чудовий варіант зацікавлення відвідувачів. Хоча і там є на що подивитися: наприклад, там є динотерій – найбільший наземний ссавець, який коли-небудь існував. Його череп настільки важкий, що до скелету прикріплено муляж, інакше постамент би не витримав.

У екології є таке поняття як мінералізація. Коли ми знаходимо кістки, це означає, що не все там, в місці захоронення, відбулося нормально – в нормі вони мають повністю розкластися. Мінералізація може проходити в природі і пришвидшено – наприклад, при пожежі. У нас у музеї якось відбулася така “шикарна мінералізація”. Була виставка рептилій з численними підсвітками і підігрівами в залі корисних копалин. Можна уявити, як гарно вона горіла. Потім цю залу поділили і зробили дві нові. Одна з них – Зала тимчасових експозицій. Зараз там виставка про метеорити і космос.

Екскурсій проводиться десь в середньому по 3 на день. Звичайно, у всіх наших екскурсоводів різні сфери інтересів, і не тільки професійних. Одна колега дуже любить дітей. Так ласкаво говорить з ними, як в дитсадку. Я думаю: ну чому не говорити з ними, як з дорослими? Але ж діти у захваті. Є й один натхненний екскурсовод, який часто за руку водить людей! У нього очі аж світяться, коли він розповідає. За рік через музей проходить до 100 тисяч відвідувачів – це на 120 співробітників, з яких науковцями, а саме вони водять екскурсії, є лише близько 50.

Для усіх бажаючих знати про природу все проводяться Дні Науки.  Ще роки 3-4 тому ми не розуміли, що і як робити. А потім розкрутилося. Людям подобається: комахи під мікроскопом, комахоїдні рослини, світ прянощів з точки зору ботаніка і так далі. Співпрацюємо і з іншими установами, організаціями. Іноді стільки людей на виставках, що складно до кабінету пройти. Були виставки і котів, і птахів. І згаданих вище плазунів, поки вони не згоріли. Більше не запрошуємо, бо якась “аура” у них дуже пожежна, для них потрібно забагато зовнішньої енергії.

Ми видаємо науковий журнал “Вісник національного науково-природничого музею”, який спеціалізується на описі природного різноманіття. Над ним працює багато людей: я, Золтан Баркасі, Марина Коробченко та інші наші колеги. Хоч наклади і невеликі, 50-100 екземплярів, бо це не популярне, а академічне видання. Ще є журнал наукового товариства – “Праці Теріологічної школи”, з цього року латиною, як “Theriologia Ukrainica”. Якщо перший присвячено дослідженню різноманіття природного загалом: геологія, ботаніка, зоологія тощо, то другий – дослідженням ссавців. Активно працюємо з авторами, регулярно робимо переклади англійською – у кожному номері принаймні 5-6 таких статей. Наука не має бути замкненою. Експертів мало – природничі галузі дуже вузькоспеціалізовані. З умовних 100 зоологів у кращому випадку 1 буде вивчати, наприклад, амеб. Тому ми залучаємо авторів з різних міст, регіонів та країн, слідкуємо за широтою охоплених тем. Ілюстрації теж переважно наші, “ручні”: підігнав до “мильниці” окуляр мікроскопа – ось вам і макрозйомка. Електронні версії всіх статей є у вільному доступі. Адже це основна “валюта” будь-якого наукового дослідника. Наука – це колообіг думки.

Ссавці є одним з найбільш привабливих для загалу об’єктів уваги. Бо всі ми з вами також ссавці.

Взагалі така велика увага до ссавців невипадкова. В музеї з близько 50 науковців є 8 теріологів, у тому числі й директор музею академік Ігор Ємельянов. І Українське теріологічне товариство сформувалося і діє саме при нашому музеї. Тому й згадане видання товариства Theriologia Ukrainica видається музеєм. Наразі це один з найцитованіших зоологічних журналів України. Увага до ссавців пояснюється і значною часткою їхніх зразків у колекції та на експозиції, і тим, що ссавці відіграють надзвичайно важливу роль у житті людини, і тим, що стан їхніх популяцій є важливим індикатором стану середовища і для нас самих. Ссавці є одним з найбільш привабливих для загалу об’єктів уваги. Бо всі ми з вами також ссавці.

Багато займаємося видами, їхньою мінливістю, поширенням. Моя власна дослідницька тема — це види-двійники ссавців – види, які неможливо розрізнити традиційними способами. Треба перевіряти зуби, хромосоми, білки. Завдяки новим ознакам ми починаємо розрізняти те, що ніхто ще до цього не розрізняв. Були дослідники, яких вважали фантазерами. Вони описували нові види, підвиди, а з них сміялися: “А, це той, що розрізняє види птахів, яких не існує”. А потім проходить час, люди вже досліджують молекулярними методами – і 80% цих описів підтверджується. Ще раніше вважалося, що будь-яке дослідження просто уточнює знання, наприклад стосовно поширення чи часу появи тих чи інших видів. Але у нас тепер зимують птахи та кажани, які раніше цього не робили. Деякі квіти цвітуть на місяць-два раніше. Природа змінюється, а ми за нею не встигаємо.

Якось я зробив експеримент. Мені надіслали фотографію, не зовсім чітку, і сказали, що це видра гризе змію. Фото цінного виду було використано як аргумент при створенні нового заповідника. Я дивлюся – а там ондатра тягне корінець. Починаю розслідування: пишу на зоологічний форум і задаю їм шаблон: це видра чи бобер? Приходять до того, що бобер. Я кажу добре, а може, то нутрія? Починаємо знову розбирати. А у той час я вже маю сотні різних фото і порівняльну таблицю дрібних, але важливих ознак, а ще знаходжу студента з того села, який каже, що постійно до цього ставка ходив, і немає там ніяких ні бобрів, ні видр. Але ондатри там дійсно є! Таке часто буває, бо навіть науковці мислять шаблонно. Врешті, це стало темою окремою наукової статті.

Немало інформації збирають аматори, студенти, навіть на мисливських форумах можна знайти щось корисне.

Я співпрацюю з усіма, хто дає первинні дані – наприклад, немало інформації збирають аматори, студенти, навіть на мисливських форумах можна знайти щось корисне. У тому числі про види, які реєструють вкрай нечасто, або види, які нам заборонено здобувати, але які все рівно стають то здобиччю мисливців, то жертвами автотранспорту, абощо. Якось, дуже давно, нам до музею чоловік передав страусине яйце, яке спеціально викупив у якогось селянина. Але тут важливо, щоб будь-який зразок при надходженні повинен одразу мати етикетку. Якщо передаєте щось до музею, підписуйте хоч “знайшов у Києві, в лісі, навесні”, плюс коли і хто. А бажано і точніше, плюс якісь контактні дані.

У нас сотні природничих музеїв, а ми, на жаль, живемо за правилами картинних галерей.

Усі закони, які прописано стосовно музейних колекцій, орієнтовані на людську творчість: картини, прикраси і тому подібне. За законодавством основним фондом є те, що виставлено на експозиції. А у нас, навпаки, найважливіше лежить у шухлядах. Його цінність не естетична, а наукова. Відвідувачів вона не цікавить, їм треба, щоб той гусак красиво стояв. Тому ми боїмося, щоб нас не перевели до іншого відомства, зберігши лише експозицію і фактично знищивши наукові фонди. У нас сотні природничих музеїв, а ми, на жаль, живемо за правилами картинних галерей.

Люди завжди цікавилися природою і знаннями про неї. Особливо це важливо для містян, які дедалі більше віддаляються від дикої флори і фауни, а також мінералів. Але й для посвячених та допитливих, а також для студентів і науковців такі зібрання є надцінними, оскільки тут можна в одній колекції знайти ті об’єкти, які потрібні для аналізу й порівнянь, а в природі фактично недоступні і тим паче разом не зустрічаються. Природничі музеї та їхні фахівці забезпечують збір, препарування, зберігання, дослідження та експонування таких зразків, завжди готові надати експертні висновки щодо тих чи інших об’єктів природи.

Ми сподіваємось, що наш репортаж надихне вас заглянути до природничого музею.

А ось найближчі події, як привід його відвідати вже цих вихідних. Обирайте собі до смаку:

28 квітня, субота – Демонстрація “Фрукти проти овочів”

29 квітня, неділя – Надокучливі помаранчі: все про цитрусові

29 квітня, неділя – Інтерактивна лекція “Здорова їжа – шкідлива їжа”

Авторка: Ангеліна Сардарян

Фото: Валерія Мезенцева