Загадки історії, вибухи та втечі крізь таємні ходи — ні, сьогодні мова піде не про Індіану Джонса, а про українських археологів.
Цей ранок почався не з кави та вівсянки з горіхами, а з довгого, як режисерські версії Володаря перснів, підйому на верхівку Андріївського узвозу та пошуків альма матер сучасних українських археологічних досліджень. Там нас провели коридорами, заповненими різнокаліберними попільничками та не менш різнокаліберними меблями, до місця, яке вам точно має сподобатись, якщо ви захочете зняти низькобюджетний трилер — адже кісток там більше, ніж ручок на столі.
“Це матеріали з Житомирського замку 14 століття. Об’єкт можна пов’язувати з першими письмовими згадками міста. Розкопки ведуться вже два роки, вірогідно, протривають ще стільки ж. Кераміка, прикраси, зброя. І, звичайно, багато кісток”, — розповідає куратор розкопок старший науковий співробітник Інституту археології НАН України Андрій Петраускас.
Як гадаєте, скільки речей можна одразу зрозуміти про місце по одних лише видобутих кістках? Не так мало, як може здатися. Наприклад, у Житомирі 14 століття було неймовірно розвинуте полювання (знайдено багато кісток диких тварин), а сезон полювання — осінь-початок зими (що можна зрозуміти завдяки аналізу черепів). Але це не найцікавіше.
“Є багато кісток зі слідами патологій. Я узагалі не уявляю, як ці тварини жили, жодного разу такого не бачив і не читав у літературі”, — ділиться провідний зооархеолог експедиції.
Це не перші розкопки у Житомирі — археологи працюють там уже більше ста років. Але не центральна частина, розробку якої до цього моменту вважали нерентабельною, — вона досліджується вперше. Проте виявилось, що, не дивлячись на війну, культурні шари збереглись досить добре і досягають 4 метрів (8 століття). До того ж, велике значення мають знахідки 14 століття — це Литовський період, про який відомо дуже мало.
У результаті розкопок археологи зуміли наблизитись до розуміння того, як функціонувало місто у найменш висвітлені достовірними джерелами часи. А після досліджень усі знахідки будуть передані до Житомирського краєзнавчого музею, де кожен бажаючий зможе подивитись на те, що залишилось від величного колись укріплення (і тільки наші читачі можуть побачити усе просто на екрані комп’ютера, а не замовляти квиток Одеса-Житомир).
Для тих, хто дочитав до цього моменту, ми підготували невеликий сюрприз, проектною назвою якого стала «Байки археологів». Тільки сьогодні і тільки тут 5 найцікавіших інсайдерських історій!
- “Був у нас випадок. Копаємо курган — уже закінчили, тільки креслення залишилось зробити. Кресляр пішов униз, і тут обвал. Усі туди кинулись — може, ще живий? Копаємо, копаємо. Тут голос: “А що це ви робите?”. Кресляр! Під час завалу відкрився хід грабіжників, і по ньому він вибрався нагору.
- “У 20 столітті в Одесі була епідемія холери. Влада, щоб приховати справжні цифри, наказала вивозити тіла та ховати їх у спеціальному місці. Коли ми про це дізнались? Коли випадково натрапили на це саме кладовище. На щастя, ніхто нічим не заразився”.
- “Якось в інституті до мене підійшов колега та запитав, чи можу я визначити кістку за фото — і простягнув доповідь з Дніпра. Фото черепа коня, яке підписано “череп коня”. Друге, третє — те саме. Четверте — баран з величезними рогами. Підпис — “череп коня”. Не кінь, а єдиноріг якийсь. Так само в одному музеї дикого кабана з домашнею свинею переплутали, а коли я про це сказав, причепились, чи є взагалі у мене квиток”.
- “Була у нас експедиція на острові Березань. Коли ми йшли обідати, хтось залишався, щоб не пускати туристів. Так залишили ми якось одну дівчину, а я чомусь затримався. Тут з берега виповзає три амбали, кожен, як півтора мене. Ще і п’яні. “Хлопчик, ти нам не треба, дівчинка, ти підеш з нами”. Що робити? Кликати друзів? Немає часу. Битись? Добре, одного завалю, але їх же троє. А у руках у мене був штангенциркуль. Я ним клацнув — звук, як у затвора пістолета. Вони з 8-метрової висоти так і попригали у човен”.
- “На тому ж острові була ще одна історія. Я йшов дорогою і раптом зупинився — сам не знаю, чому. Тут лунає вибух і там, де я мав би стояти, лежить уламок. Під час війни там була застава — досі залишилось багато бомб і снарядів. Видно, хвилею підмило берег, і один з них упав на каміння”.
Авторка: Ангеліна Сардарян
Фото: Валерія Мезенцева
P.S.: Якщо ви хочете більше дізнатись про Житомирську археологічну експедицію – дивіться наше відео з Ганною Петраускене